Наскільки науково точний фільм "Deep Impact"? Розглядаємо реалістичність сюжету про комету, що загрожує Землі

Deep Impact, знятий Мімі Ледер у 1998 році, є частиною епохи катастрофічного кіно, коли Голлівуд перетворив загрозу з космосу на одну з найбільших страхів глядачів. У центрі сюжету лежить комета, випадково виявлена підлітком Лео Бідерманом, якого грає Елайджа Вуд. Астроном Маркус Вулф (Чарльз Мартін Сміт) виявляє, що цей небесний об'єкт рухається в бік Землі. Коли новина стає відомою, президент Том Бек, якого грає Морган Фрімен, змушений організувати глобальну відповідь, поки йде зворотний відлік до зіткнення.

Питання, яке досі обговорюється стосовно Deep Impact, стосується співвідношення між шоу та реальністю: наскільки правдоподібним є такий сценарій? Відповідь виявляється досить позитивною для фільму. На відміну від багатьох інших катастрофічних фільмів, Deep Impact приділяє велику увагу розмірам комети, часам, необхідним для реагування, фізиці космічних польотів та, насамперед, наслідкам океанічного зіткнення. Хоча деякі моменти виглядають зміненими для потреб сюжету, багато вчених, які вивчали фільм, визнали його незвично високий рівень точності.

Виявлення комети та ризик зіткнення з Землею: наскільки правдоподібна основа Deep Impact?

Сюжет Deep Impact починається, коли Лео Бідерман спостерігає за небом під час астрономічного свята і помічає об'єкт, який спочатку здається новою кометою. Його відкриття передається Маркусу Вулфу, який швидко усвідомлює справжню природу загрози: об'єкт, названий Вулф-Бідерман, рухається на зіткнення з Землею. Наукова основа, з якою починається фільм, є коректною: комети та астероїди можуть дійсно мати орбіти, що перетинають Землю, і, якщо об'єкт достатньо великий, зіткнення може призвести до глобальних наслідків.

Однак перша творча свобода з'являється вже в момент відкриття. Важко повірити, що комета настільки велика і яскрава, що її помічає підліток з аматорським телескопом, не була виявлена раніше професійними астрономами. Кларк Р. Чепмен, планетарний вчений з Фонду B612, вказав на цей елемент як на одну з головних неправдоподібностей фільму. Комета розміром з Вулф-Бідерман, якщо вона достатньо яскрава, щоб бути видимою, швидше за все, привернула б увагу інших астрономів набагато раніше.

Проте фільм робить більш реалістичний вибір, коли вказує, що між відкриттям і можливим зіткненням проходить кілька років. Це важливий аспект, оскільки об'єкт великих розмірів не повинен раптово з'являтися з нізвідки за кілька тижнів до зіткнення. Астрономи постійно спостерігають за об'єктами, що наближаються до Землі, і для тих, що достатньо великі, можна обчислити їх орбіти і прогнозувати їх поведінку на тривалих часових масштабах. Мати час для підготовки відповіді є одним з найбільш правдоподібних елементів сюжету.

Розміри комети також були створені з певною увагою. Вулф-Бідерман має близько 11 кілометрів в діаметрі, що відповідає події, яка потенційно може бути катастрофічною для планети. Найбільш вражаючим історичним прикладом є астероїд Чіксулуб, пов'язаний з масовим вимиранням, що відбулося наприкінці крейдяного періоду, і зникненням ненаводних динозаврів близько 66 мільйонів років тому. Deep Impact починає з реального астрономічного феномену та фізичних наслідків, які, принаймні в загальних рисах, належать до сфери науки, а не до чистої фантазії.

Від космічної місії до проекту підземної арки: що науково вірно в спробах врятувати Землю?

Коли загроза стає зрозумілою, Deep Impact пропонує дві стратегії. Перша полягає у відправці космічної місії, здатної досягти комети та змінити її траєкторію за допомогою ядерних зарядів. Друга, яка розглядається як план на випадок надзвичайної ситуації, передбачає будівництво величезних підземних структур, призначених для збереження частини населення та ресурсів, необхідних для відновлення цивілізації. Саме ця комбінація робить фільм особливо цікавим з наукової точки зору: він не припускає, що існує просте і миттєве рішення, а також враховує можливість того, що перша спроба може зазнати невдачі.

Вчені, які аналізували Deep Impact, відзначили особливу цінність у представленні фізики в космосі. Астронавти не рухаються так, як на Землі, і дуже низька гравітація комети враховується під час зйомок. Корабель також повинен взаємодіяти з об'єктом з дуже слабкою гравітацією, до того ж деякі операції виконуються з фізичним зв'язком з поверхнею. Це на перший погляд дрібні деталі, але вони допомагають відрізнити фільм від багатьох інших науково-фантастичних проектів, в яких фізика змінюється без наслідків.

Ідея використання ядерного вибуху для зміни траєкторії небесного тіла в 1998 році мала більш серйозну наукову основу, ніж може здаватися сьогодні. Основне питання полягає не лише в знищенні комети, а в тому, щоб встигнути змінити її швидкість та, отже, орбіту. Відносно незначна зміна, якщо її здійснити заздалегідь, може перетворитися на величезну відстань у точці, де об'єкт перетне орбіту Землі. Це загальний принцип дефлекції об'єкта, що наближається до Землі.

Проте фільм робить важливу творчу свободу, вирішуючи використати ядерний вибух для знищення об'єкта в момент наближення до зіткнення. Якщо фрагментація відбудеться занадто пізно, проблема не буде вирішена: існує ризик перетворення одного великого космічного снаряда на кілька уламків, які все ще досягнуть Землі. Сідні Перкатовіц, професор фізики в Еморі, підкреслив саме це обмеження, визнаючи при цьому заслугу фільму в тому, що фрагментація може призвести до руйнівних наслідків, а не просто до зникнення загрози.

Ідея підземної арки, натомість, належить до логіки стратегій зменшення ризику. Якщо дефлекція не буде можливою, захист частини населення від негайних наслідків зіткнення може стати крайнім заходом виживання. Проблема буде, звичайно, величезною: знадобляться ресурси, інфраструктура, енергія, їжа, системи вентиляції та, насамперед, дуже тривалий час для будівництва дійсно автономних структур. Джошуа Колвелл, планетарний вчений, який працював консультантом фільму, вважав обидві стратегії в їх загальному викладі правдоподібними, але підкреслив, наскільки вони були б складними в реальному житті.

Цунамі, глобальне знищення та останні спроби дефлекції: де Deep Impact наближається до науки, а де перебільшує реальність?

Найбільш ефектний момент фільму також є тим, де його точність піддається найважчому випробуванню: зіткнення фрагмента комети з Атлантичним океаном і подальше формування гігантського цунамі. Сцена була визнана особливо вдалою багатьма експертами, оскільки Deep Impact намагається представити зіткнення як фізичну подію, здатну викликати наслідки великого масштабу, а не просто показувати загальну вибух. Енергія, передана океану, буде величезною, а узбережжя стануть одними з найбільш вразливих районів.

Фільм також вводить важливу різницю між меншим фрагментом, що досягає Атлантики, і більшим, проти якого робиться остання спроба втручання. Цей вибір є більш розумним, ніж ідея про те, що ядерний вибух може просто знищити космічний об'єкт таких розмірів. Успішна дефлекція повинна бути досягнута набагато раніше зіткнення, коли навіть незначна зміна траєкторії може бути достатньою, щоб уникнути колізії.

Натомість, ідея того, що за кілька днів до зіткнення ще можна вирішити проблему імпровізованим втручанням, є малоймовірною. Чепмен зауважив, що спроба фрагментації, здійснена так пізно, може залишити на Землі уламки з наслідками, які майже так само катастрофічні. Фізика орбіт не передбачає того роду останнього моменту, яке любить використовувати кіно: для реальної зміни долі небесного тіла потрібні час, точність та величезна кількість енергії, застосованої правильним чином.

Також малоймовірно, що комету було “підштовхнуто” в її траєкторії до Землі внаслідок іншої космічної колізії. Зіткнення в космосі, як правило, призводять до фрагментації, тоді як значні зміни в орбіті можуть бути викликані, насамперед, гравітаційною взаємодією з іншими тілами, зокрема планетами. Це одна з найспецифічніших неточностей, виявлених експертами, поряд з початковим зображенням зірок Мізар і Алькор та вже згаданою малоймовірною аматорською знахідкою комети.

Проте є один аспект, у якому фільм досягає ще більшого рівня реалізму: зображення людської реакції. Deep Impact уявляє залучення астрономів, NASA, уряду, збройних сил, медіа та цивільного населення, показуючи, як загроза такого масштабу швидко стає політичною та соціальною проблемою. Будівництво арки, процедури відбору виживших та наслідки для міст відображають необхідність розглядати зіткнення як глобальну подію. У цьому випадку наука не відокремлюється від суспільства, яке повинно її застосовувати.

Цілком імовірно, що саме тому Deep Impact продовжує вважатися одним з найбільш точних катастрофічних фільмів, присвячених космічним зіткненням. Девід Стівенсон, планетарний вчений з Каліфорнійського технологічного інституту, визнав фільм високим у своєму жанрі, хоча й нагадав, що ймовірність того, що подія такого типу відбудеться протягом життя людини, є надзвичайно низькою. Таким чином, точність фільму не означає, що сценарій є ймовірним: це означає, що, прийнявши передумову, багато з його наслідків розглядаються з науково обґрунтованою логікою.

Deep Impact проти Armageddon: який з двох фільмів насправді більш точний з наукової точки зору?

Порівняння з Armageddon, який вийшов в тому ж 1998 році і був знятий Майклом Беєм, ще більше підкреслює особливу увагу Deep Impact до наукової правдоподібності. Обидва фільми починаються з подібної передумови: величезне небесне тіло загрожує Землі, і людство повинно знайти спосіб запобігти зіткненню. Від цього моменту вони йдуть радикально різними шляхами. Deep Impact формує відповідь, засновану на астрономії, політиці, підготовці та альтернативних стратегіях; натомість Armageddon перетворює проблему на космічну пригоду, зосереджену на команді бурильників нафти.